ОСВІТА УКРАЇНИ

РАМКОВИЙ ЗАКОН: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ
Під час комітетських слухань у парламенті презентували концепцію проекту Закону України «Про освіту», яку підготувала робоча група освітян, науковців, представників громадськості з ініціативи профільного комітету. Неважко уявити, скільки ще списів буде зламано навколо майбутнього рамкового закону, адже йдеться не лише про освіту, а й про подальший розвиток усього нашого суспільства.
Робота над новим законом розпочалася ще під час минулого скликання парламенту. Вирішальним моментом, який спричинив її активізацію, стала Революція гідності. До побудови нового базового закону активно долучилися громадські організації, не залишились осторонь і іноземні експерти. Відбулася низка семінарів, активно працювала стратегічна дорадча група при Міністерстві освіти і науки. Пропозиції вносили й експерти Реанімаційного пакету реформ. Стосовно деяких питань цей широкий загал ще не досягнув порозуміння, дискусії тривають і досі. Профільний комітет у цьому процесі відіграє роль модератора. Його голова Лілія Гриневич озвучила кілька концептуальних положень майбутнього закону. Звісно, їх значно більше, що й засвідчило обговорення.
ЯКІСТЬ ОСВІТИ
Закон пропонує модель вимірювання якості освіти і сучасні інструменти її забезпечення відповідно до міжнародного досвіду.
– Це й рамка кваліфікацій, і Європейська кредитно­-трансферна накопичувальна система, і стандарти освітньої діяльності, і стандарти освіти, і зовнішнє незалежне оцінювання, моніторинг якості освіти, і відповідно – незалежна система інституцій, – пояснює Лілія Гриневич. – Реформу суспільство сприйме тоді, коли справді відчує, що якість освіти підвищилася.
Водночас Лілія Михайлівна констатує: на даний час у нас практично не працюють інструменти вимірювання реальної якості освіти.
РІВЕНЬ КВАЛІФІКАЦІЇ – СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ
Концептуальна ідея цього закону щодо вчителя – забезпечити тісний взаємозв’язок між рівнем кваліфікації і оплатою праці. Тому законопроект пропонує збільшити різницю в оплаті праці між різними кваліфікаційними категоріями.
– У вчителя повинна бути мотивація підвищувати кваліфікацію, освоювати нові технології навчання, – зазначає голова профільного комітету. – Поставити в залежність результативність учителя й оплату його праці – це дуже нелегке завдання, адже потрібно виміряти цю результативність, однак іншого шляху немає. Законопроект пропонує послідовне підвищення рівня заробітної плати, насамперед для тих, хто на добровільних засадах пройде незалежну сертифікацію свого кваліфікаційного рівня.
Певних трансформацій має зазнати і система підвищення кваліфікації. Учителі повин­ні отримати свободу у виборі її форм, термінів і програм, а сертифікація має відбуватися в незалежних акредитованих кваліфікаційних центрах.
ЗА МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ
Структуру освіти у законопроекті намагаються привести до міжнародних стандартів, що частково вже зробив Закон України «Про вищу освіту». Все-таки ми маємо бути впізнаваними у світі, а наші кваліфікації – зрозумілими.
За словами Лілії Гриневич, рух до 12-­річної повної загальної середньої освіти зумовлений прагненням отримати нову якість. Голова комітету нагадує, що 11­-річна шкільна освіта на теренах Європи є тільки в Росії, Білорусі й поки в Україні.
Професійна освіта передбачається дворівневою. Після 9 класу на основі складеного зовнішнього незалежного оцінювання, залежно від своїх успіхів, нахилів, здібностей, школярі зможуть продовжити навчання у трирічній академічній школі або ж у закладі професійної освіти. А на другому рівні в системі спеціалізованої професійної освіти – здобути молодшого спеціаліста.
– При цьому ми враховуємо, що це не має стати глухим кутом, – акцентує увагу Лілія Михайлівна. – Випускники закладів професійної освіти можуть вступати до ВНЗ, а для молодших спеціалістів ми повинні передбачити можливість вступу до вишів за коротким циклом за спорідненою спеціальністю. Наше завдання – розширити можливості для здобуття освіти, а не обмежити.
ОСВІТА ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ
Це новий принцип, закладений у законопроект, якого не було у чинному законі. Лілія Гриневич наголошує, що цей принцип є провідним для розвинутих країн світу, і зауважує, що сьогодні в Європі люди за життя змінюють професію 2–5 разів. Тож у ситуації, коли ринок праці змінює вимоги до фахівців, не можна обмежитися традиційною системою освіти, адже людина мусить навчатись упродовж життя. Тому й потрібна розгалужена система неформальної (яку можна визнавати) й інформальної освіти (коли людина самона­вчається). А також – можливість навчання для дорослих людей.
Голова профільного комітету додає, що в нашій ситуації це має особливе значення, адже треба враховувати необхідність перекваліфікації та отримання додаткової освіти для наших демобілізованих бійців.
ВІДПОВІДНІСТЬ РИНКУ ПРАЦІ
Дисбаланс між ринком праці й системою освіти сьогодні досягнув критичного рівня. Особливо нам не вистачає кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів, які можуть поповнити реальний сектор економіки.
Тому, на думку Лілії Гриневич, професійна освіта повин­на опинитись у центрі уваги всієї освітньої реформи, яка має підвищити потенціал цієї ланки.
Майбутній закон передбачає незалежні кваліфікаційні центри, які створюватимуться навчальними закладами і професійними асоціаціями. Голова профільного комітету акцентує увагу й на тому, що значно збільшується й роль роботодавців, зокрема стосовно впливу на стандарти освіти і залученні до прийняття різних рішень.
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
Один з «найпроблемніших» розділів законопроекту – «Управління системою освіти». Щодо нього надходить чимало критичних відгуків. В умовах державної політики, спрямованої на децентралізацію, маємо створити дієву систему контролю якості освіти на всіх її щаблях. Тож на розробників закону очікує непросте завдання – гармонійно виписати цю систему.
НОВА ФОРМУЛА ФІНАНСУВАННЯ
Пропонується розширити можливості громадян України безоплатно здобувати освіту – навіть у закладах нового для країни формату.
Серед них, наприклад, – ті, що управляються громадськими організаціями, батьківськими асоціаціями, отримують безкоштовно в оренду комунальне майно і таким чином забезпечують безкоштовну освіту, водночас отримуючи належну кількість коштів від бюджету. Лілія Михайлівна посилається при цьому на досвід Польщі і США.
– Вважаю, нам потрібно розширювати можливості й виписати такий український формат, який, з одного боку, допоможе збільшити палітру освітніх можливостей, застосування альтернативних технологій навчання, а з іншого – допомогти вижити школі у селі, якщо громада хоче її зберегти, – резюмує Лілія Гриневич.
ПІСЛЯМОВА
Фахова розмова засвідчила відмінність поглядів, підходів і необхідність подальших більш інтенсивних обговорень. Слухання підсумували нинішні напрацювання. Усі матеріали передані до Міністерства освіти і науки, адже саме воно координуватиме роботу над законом у Кабінеті Міністрів.
Шановні освітяни! Оскільки майбутній рамковий закон стосується всіх без винятку, природно, що у вас є власне бачення, яким він має бути. Запрошуємо долучитися до обговорення на шпальтах «Освіти України». Нагадуємо адресу електронної пошти редакції: osvita@pedpresa.com.ua.
ПАЛІТРА ДУМОК
Заступник міністра освіти і науки України Павло ПОЛЯНСЬКИЙ:
– Рамковий закон не повинен бути занадто всеосяжним щодо питань, які краще регламентувати в галузевих законах. Він має визначати загальну логіку і систему освіти, не торкаючись усіх «спеціальних» аспектів, які будуть втілені в галузевих законах і підзаконних актах.
У рамковому законі важливо ви­окремити і послідовно дотримуватися ключових елементів освіти на всіх її рівнях. В основі має бути передусім інтерес публічної, комунальної, безкоштовної – найпоширенішої освіти. Це аж ніяк не означає, що на периферії уваги рамкового закону мають опинитися підсистеми навчальних закладів інших форм власності. Але найбільше споживачів споживчих послуг саме серед громадян, які платять податки за навчання своїх дітей у комунальних навчальних закладах. Вони мають право розраховувати, що їхні діти здобуватимуть якісну освіту, і жодних додаткових інвестицій від них не вимагатимуть.
Президент Спілки ректорів ВНЗ України, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід ГУБЕРСЬКИЙ:
– Є позиції, які потребують подальшого ретельного обговорення. Розглядаючи структуру освіти, пропонуємо передбачити тривалість бакалаврату не 3, а 3–4 роки, а магістратури – 1,5–2.
Навіть якщо взяти до уваги, що загальноосвітня, соціально-гуманітарна складова буде повністю виключена зі змісту вищої освіти, оскільки ці функції покликана виконати 12-річна школа, то трирічного терміну навчання бакалавра на багатьох наукоємних спеціальностях буде недостатньо.
Саме бакалаври повинні наповнити ринок праці, бо, виходячи з європейської практики, за програмою магістра продов­жують навчання лише 10–20 відсотків осіб.
Виникає ще одне запитання: чому вища освіта не відображена як професійна, адже кожен випускник українського ВНЗ, на відміну від випускників у багатьох європейських країнах, отримує первинну професійну кваліфікацію?
На наш погляд, потрібно подумати над питанням виділення окремого розділу «Особливі види освіти». Адже вона можлива на будь-яких ланках – від дошкільної до вищої. Такі особливості було б доцільно прописати в розділах, які стосуються різних ланок освіти.
Голова Профспілки працівників освіти і науки України Георгій ТРУХАНОВ:
– На подальший розвиток освіти впливають не лише галузеві закони. Вирішальне значення у цьому процесі мають також закон про держбюджет, Бюджетний кодекс, трудове, пенсійне законодавство, які сьогодні передбачають низку погіршень, скорочення працюючих, підвищення навантаження, інтенсифікацію праці тощо.
Сьогодні через невідповідність розміру базового окладу Єдиної тарифної сітки середньостатистичний педагогічний працівник втрачає лише на ставці заробітної плати приблизно 700 гривень на місяць, а з урахуванням надбавок і доплат – 1400 гривень. Тому категорично не сприймаються наміри, засвідчені в концепції законопроекту, про узаконення умови оплати праці освітян на основі Єдиної тарифної сітки, яка сьогодні діє поза межами законодавчого поля.
Для забезпечення зміни системи оплати праці педагогів, недопущення зменшення її рівня необхідно передбачити в новому законі відповідні гарантії, але не нижче передбачених статтею 57 чинного закону, що відповідатиме Конституції України. Це стосується як рівня посадових окладів, так і інших виплат, зокрема надбавок за вислугу років, винагороди за сумлінну працю, допомоги на оздоровлення тощо.
Координатор робочої групи з підготовки проекту структури і концептуальних положень закону, заступник директора з наукової роботи Інституту вищої освіти НАПН України Володимир КОВТУНЕЦЬ:
– Найскладніше для нас – питання економіки освіти. Недарма саме до цього розділу законопроекту надходить найбільше зауважень. Проблема в тому, що ми не матимемо значно більше грошей на освіту. У кращому разі видатки можемо збільшити відсотків на 20. Мусимо навчитися раціонально використовувати кошти. Повинен бути реалізований принцип: гроші не для утримання закладів і їхнього персоналу, а на здобуття освіти нашими громадянами.
Одна із ключових проблем – правовий статус закладів освіти. Сьогодні всі державні й комунальні заклади освіти є бюджетними організаціями. Ніколи не буде жодної автономії, поки не буде автономії фінансової. Нам потрібно надати державним, комунальним і приватним закладам освіти статус неприбуткових організацій – в тому сенсі, що вони використовуватимуть прибуток не для розподілу між засновниками чи працівниками, а на свій основний вид діяльності. І при цьому – звільняються від податків. Аби втілити це в життя, потрібні політичні рішення найвищого рівня, адже це зачіпає не лише проблеми освіти, а й культури, охорони здоров’я і громадських організацій.
Президент Асоціації керівників шкіл України, директор київської спеціалізованої школи №41 ім. З.К. Слюсаренка Олена ОНАЦЬ:
– У розділі 5 законопроекту, де визначені основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників, відсутня посада «Директор школи». Хоча ми вже давно говоримо про те, що сьогоднішні функції керівника школи вимагають професіоналізації: це має бути не посада, а професія. Навчання в магістратурі, яке є сьогодні, не вирішує питання. Зрозуміло, що кваліфікаційних вимог немає і в чинних законах, тому це треба обов’язково ввести.
На часі – питання щодо автономії. Якщо розглянути структуру нашого базового закону, то загальноосвітній навчальний заклад підпадає під суцільний контроль. Ні про яку децентралізацію не йдеться. Директор обирається за конкурсом, призначається за контрактом, його контролюють, ініціюють його звільнення. Я думаю, що повинна бути рівноправність в усіх моментах, а до відповідальності ми готові.
Віце-президент Усеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти Василь ПЕТРОВИЧ:
– У концепції закону деякі речі є застережливими, деякі – справді сміливими. Якщо звертати увагу на професійну освіту, то у своїй більшості ті тези, що представлені, мене задовольняють. Але деякі речі слід усе-таки врахувати. Мені здається, що якщо держава довіряє керівникові управляти таким колективом, як учні й батьки та педагоги (не випадково кажу, що «управляти», тому що це все вони здійснюють разом), належними повинні бути й повноваження. Якщо професійні заклади, інтегровані в економіку держави, заробляють кошти, а їм не дають можливостей ними скористатися, то це, мені здається, глухий кут, а не розвиток.
Окремо хотів би висловити подяку роботодавцям, які підтримали професійну освіту протягом останнього часу. Вони розуміють те, що цю справу необхідно робити разом. Ми готові до того, щоб наш освітній ринок був повністю адаптований до ринку праці. Але чи готова до цього в цілому держава?
Начальник управління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації Анатолій ЗАЛІСЬКИЙ:
– У нас дуже багато малочисельних, малокомплектних шкіл – 52%. На жаль, є такі випадки, коли середня школа І–ІІІ ступенів має 20–25 учнів. Про яку якість освіти ми можемо говорити? Передбачається, що школи будуть укрупнюватися. Треба думати про те, що ми повинні дітей підвозити. Треба думати, щоб математики вчив математик, а фізики – фізик.
Якщо ми старшу школу робитимемо профільною, то, безумовно, нам потрібна державна підтримка – матеріально-технічна база, сучасні кабінети фізики та математики. Нам треба сьогодні кадрове забезпечення і, можливо, збільшення заробітної плати вчителям, які працюватимуть у профільній старшій школі, інакше всі наші нововведення будуть зведені до профанації.
Ще одне питання – хто впроваджуватиме реформи на рівні району, області, якщо заробітна плата завідуючого районним відділом освіти знач­но менша, ніж у директора школи?
Ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України, голова Громадської ради освітян і науковців України Станіслав НІКОЛАЄНКО:
– Підтримую ідею щодо 12-річки, профільної школи, структури освіти. Але вважаю, що рівень молодшого бакалавра не потрібен. Сьогодні й бакалавру важко знайти місце.
У законі потрібно чітко прописувати економічні блоки. Як не сказати на всю Україну, коли інколи депутати відверто хочуть позбавити землі навчальні заклади, зокрема аграрні, коли чітко проявляються приватні інтереси! Також вважаю, що потрібно одразу готувати проект змін до законодавства: земельного, податкового тощо.
Президент Національної академії педагогічних наук України Василь КРЕМЕНЬ:
– На мій погляд, новий закон має привести до кількох парадигмальних змін у нашій освіті. Перша полягає в незворотному і пов­номасштабному утвердженні моделі навчання впродовж життя замість формули «навчання на все життя».
Також ми повинні усвідомити нове розуміння поняття якості освіти. Ми до цього часу вимірюємо суму знань, яку засвоїла дитина, і зовсім не вимірюємо вміння навчатися, й особливо – використовувати у практичній діяльності – побутовій, громадській – отримані професійні знання.
Якщо ми хочемо бути конкуренто­здатними, в нас немає іншого виходу, аніж перехід до 12-річної моделі школи – це показав досвід більшості країн.
Я б запропонував запровадити законодавчу вимогу обов’язкового навчання – академічного чи професійного – до 18 років. Тому в Конституції повинні записати положення про обов’язковість і забезпечення державою будь-якої, але першої професії для молодої людини.
У новому законі потрібно записати положення про Національну академію педагогічних наук як головну науково-методичну структуру із супроводження функціонування освіти, зокрема у визначенні змісту освіти середньої школи.
Ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор ОГНЕВ’ЮК:
– Оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників, на моє переконання, – одне із ключових питань, адже без підвищення мотивації та зацікавленості педагогічних і науково-педагогічних працівників у забезпеченні якості освіти і результативності педагогічної діяльності реформувати освіту неможливо. А якщо це питання не буде вирішено, втратиться будь-який сенс розпочинати чергову реформу та класти її на плечі педагогів.
Для забезпечення мобільності й універсальності педагогічних працівників законопроект повинен передбачити впровадження уніфікованої посади «Педагог» для педагогічних працівників різних типів навчальних закладів (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійних тощо). Одночасно вважається за доцільне зберегти посаду «Вчитель». Новий закон має передбачити створення правових засад для матеріальної зацікавленості педагогічних і науково-педагогічних працівників у безперервному професійному розвитку й підвищенні рівня своєї кваліфікації. Доцільно запровадити альтернативну систему оплати праці, засновану на збільшенні питомої ваги посадових окладів і стимулюванні ефективної роботи.
Шпальти підготував Дмитро ШУЛІКІН, "Освіта України" № 21 від 25 травня 2015 року.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чи може вчитель піти у відпустку отак посеред навчального року

Абітурієнту

II ФОРУМ НОВОЇ ОСВІТИ. Коли дорослі і діти говорять на рівних