Тандем - Петро Кухарчук та Леся Воробець (20.11.2022)

Тандем - Petro Kukharchuk та Леся Воробець Утриско.

Дякую за неймовірно чудову прозу.

Думи на схід, там де вони своїми безсонними душами виборють твоє теперішнє.

А ти тихо шепчеш його снам, як прокидається твоє серце від пробуджуючих поцілунків, та й від його сіяючих очей, які захищають тебе від орків на сході, хоча звідки сніжникам знати про твої сни?

Найкраще з того що він тобі залишив – любов до квітів. Очима фіалок зустрічала ранню весну вперше без нього і, тебе цьогоріч літо не збуджувало росами пальці твоїх ніг, сирени й тривога за рідних, жодних норм і канонів – тільки думка, тільки як ти? Де ти? Де запахи твого тіла?

Шахіди на яких він полює і, весняні, літні й осінні дні протікають повз нас лишаючи нам камінці надихані ядом руського міру. Хіба з них побудуєш дім?

Молись за нього, щоби повернувсь живим, читав дітям казки. Аби колись іще він міг цілувати їх, а ти би відроджувалася в них цілуючи їх, але тепер, війна стала вартою біля дверей ваших сердець, страченими днями покриває шлях до коханого без жодних канонів!

Колись тобі він розповідав, що люди як квіти, вони ніколи не відають коли й де помиратимуть? На полях за селом чи на сіножаті? На цвинтарі чи в квітнику біля оселі? В твоїх думках чи чужих садах? В твоїх долонях чи в чийомусь серці?

Перемога здолає усі перешкоди й ніщо для її відстані між двома серцями, і ніщо для її час тривог, журби, самітності.

За вірою, за правдою, за волею народжує вона нове для нас життя із зболеної крові синів України, напевне вона така кров Волі, напевне вона така?!

Вірою щоранку сходить сонце!

Ні ти, ні він не любить прощатися. Бо ніхто не знає, на скільки?

Ніч. В дзеркалі навпроти його ліжка сплять діти, якими ти живеш, якими він живе. І ми не перші й не останні, хто з роду українського життя покладе на вівтар – за нашу мову, за нашу волю, за віру й мирні сни дітей.

Квіти не відають як помиратимуть, але вони знають як допомагати перемагати!

20.11.2022

©Петро КУХАРЧУК

#світлина#фіалки#Петро КУХАРЧУК

Торкнись устами пелюсток у росах неба

І не питай, як помиратимуть... не треба,

Вони, як діти, що посапують у ліжку...

Згадай любов - її весну, палку та грішну.

Увіруй в ранок, молитовний та пророчий -

В нім сонце зійде, щось розкаже надохоче,

І не прощайся, не відчуй холодну зиму,

Шляхи сплелись, його і твій, у світлу риму.

Під свист гармат увіруй в правди перемогу,

Бо ти, мов квіт, несеш тепло й молитву Богу,

Лиш він один напише шлях життя солдата,

Бо ми, що квіт, у веснах цих - їм не страждати.

Всі поцілунки відпусти, як крик для сходу,

Піддайся волі у думках - відчуй свободу,

Твоє теперішнє живе в безсонних душах,

Ох думи, думи! Сонце сходить - жити мусиш!

Сніги в душі, а за окопом сходять квіти,

Увіруй в них - вони твій сон і твої діти,

І ця весна, і ти сама у засторогах,

І біль та смерть лягли прокляттям на дорогах.

Сирени крик у молитвах, що без канонів,

Чекай його, війна мине, що без законів,

Міняє день студену ніч у засторогах,

Його любов неси у квітах, що для Бога.

Знай! Перемога змінить світ - він повернеться,

Крізь темінь гроз промінчик сонячний проб'ється,

Коханням весен, почуттям сердець у правді -

Не буде місця непокорі, вбивству, зраді...

#лесяутрисковоробець